До бізнесу потрібно ставитись не як до гусаків, яких треба общипувати, а як до курей, які несуть золоті яйця, заявила президент Міжнародної платіжної асоціації Галина
Хейло. У розмові з UA.NEWS пані Галина торкнулась ключових питань, які сьогодні турбують український бізнес та потенційних інвесторів. Також очільниця МПА прокоментувала справу із затриманням бізнесмена Ігоря Мазепи та пояснила, як саме повинна відбуватись цивілізована взаємодія держави з бізнесом.
Чим справа Ігоря Мазепи вiдрiзняється вiд попереднiх
кейсів тиску на бізнес?
Галина Хейло: По-перше, Ігор Мазепа є одним із ідеологів Маніфесту 42. Це рух, який власне і був створений бізнесом для захисту від свавілля силовиків, чиновників та суддів.
По-друге, Ігор Мазепа є досить впливовим підприємцем. Тоді як попередні кейси тиску на бізнес стосувались гравців дещо меншого рівня.
Але найголовніше у цій справі, що Мазепу затримали без жодного виклику до правоохоронних органів, просто скрутили, арештували і розгромили офіс за обвинуваченням 10-річної давнини.
Після цього українському бізнесу стало очевидно, що прийти можуть до кожного. Дістати з шухляди якусь стару справу, вломитись, взяти під варту. Саме тому бізнес так збунтувався.
Чи має бізнес якісь важелі впливу на владу, інструменти, які дозволять донести до
держави, що з підприємцями так не можна? Або ж маніфестування це єдиний трек?
Галина
Хейло: Влада – це наші представники, які повинні самі розуміти, що так не можна, їм це не потрібно пояснювати. Але вони, на жаль, не розуміють або не хочуть розуміти.
Бізнес став горою за Мазепу не через симпатії чи прихильність до особистості бізнесмена, а тому що інакше достукатись до влади не можна.
Я вже наголошувала на тому, що тиск на бізнес є неприпустимим, а тиск на бізнес під час війни – це взагалі постріл собі у ногу. Однак у цій справі є ще один вкрай важливий момент. Затримання Мазепи сталось у день, коли на Всесвітньому економічному форумі у Давосі обговорювали інвестиційний клімат в Україні та залучення інвестицій. Це абсолютний нонсенс.
Чи варто українському бізнесу шукати моральної підтримки та відкрито розповідати про свої проблеми на
Заході? Або ж це може викликати негативні наслідки?
Галина Хейло: Це дуже складне питання, бо воно циклічне. Якщо ти говориш на Заході, що всередині країни є проблеми, то звісно, не варто чекати інвестицій. Але якщо ти закликаєш вкладатись в Україну, то не слід забувати, що інвестиційний клімат тут, м’яко кажучи, не дуже привабливий і з цим необхідно щось робити.
Коли я буваю за кордоном, то намагаюсь просувати Україну усіма можливими засобами. Завжди розповідаю, яка у нас гарна країна, які працьовиті наші люди і як завзято ми виборюємо нашу свободу. Але, на жаль, на Заході чудово розуміють наші внутрішні проблеми. І вони регулярно говорять про необхідність проведення реформ судової системи, правоохоронних органів, подолання корупції. А нам на це особливо немає що відповісти.
Тобто навіть без урахування проблеми тиску на бізнес на Заході з пересторогою
дивляться як на інвестиції в україну, так і на співпрацю?
Галина Хейло: Дійсно, так і є.
Наприкінці листопада я відвідувала європейський бізнес-саміт у Брюсселі та спілкувалась із європарламентаріями, які опікуються питаннями України. Ми обговорювали і тему виділення €50 мільярдів для України від ЄС. Але євродепутатів дуже хвилювало питання корупції. Навіть розглядався варіант, щоб надати ці кошти не державі, а цілеспрямовано у різні інфраструктурні, оборонні проекти; проекти, які реально допоможуть Україні, а не збагатять когось з можновладців.
Тобто кредит довіри до держави потроху вичерпується? Саме до держави, а не до
людей та бізнес.
Галина Хейло: Цей кредит довіри не просто вичерпується, він уже дуже-дуже малий.
Як влада могла би взаємодіяти із бізнесом, якщо не ідеально, то хоча б оптимально у наявних умовах під час
війни?
Галина Хейло: Насправді у цьому випадку не важливо, йде війна чи ні. Бізнес в Україні потерпав завжди.
Вся політика держави щодо бізнесу яскраво виражена у цитаті Данила Гетманцева про “мистецтво общипувати гусака так, щоб він не кричав”. І це найбільша проблема. Не судова система, не правоохоронні органи, не сам пан Гетманцев. А те, що держава відноситься до бізнесу як до гусаків, яких треба общипувати.
До бізнесу держава має ставитись не як до мовчазних общипаних гусаків, а як до курки, яка несе золоті яйця.
Якщо буде такий підхід, то будуть і відповідні закони, податкова система, судова система та система правоохоронних органів. Якщо поставити бізнес на перше місце і зробити це національною стратегією, все стане уже інакше.
До речі, Гетманцев виправдовувався тим, що цитував міністра фінансів Франції Жана Батиста Кольбера. Але відомо, що населення було так невдоволене його реформами, що напало на похорони покійного міністра і військові мусили захищати труну від народної помсти.
Нещодавно державою був ініційований діалог із бізнесом. Багато експертів
висловили сумніви щодо дієвості цієї ініціативи та можливостей вплинути на ситуацію.
Галина
Хейло: На цій зустрічі ініціювали нову раду для бізнесу під час війни, ще один орган, який розглядатиме скарги від підприємців. Можливо, це і спрацює. Загалом взаємодію держави з українським бізнесом чітко відображає старий єврейський анекдот, який я побачила на сторінці у свого друга-підприємця.
Приходить єврей до рабина і жаліється:
– Ребе! Дай пораду! Живу в одній кімнаті з чотирма дітьми, дружиною, тещею, нема де повернутись…Що робити?
Ребе каже:
– Купи козу.
Єврей пішов і купив козу.
Минає деякий час. Він знову приходить до рабина.
– Ребе, що ти наробив? Все стало тільки гірше, діти на голові ходять, теща хворіє, ще й коза займає майже всю кімнату і мекає.
Ребе каже:
– А тепер продай козу.
Минає час. Єврей знову приходить до рабина.
– Дорогий рабине! Я продав козу, як я тобі вдячний! А я навіть не підозрював, що у мене така велика простора квартира.
Цей анекдот дуже влучно характеризує становище українського бізнесу. Спочатку йому створюють проблеми, а потім навіть коли вони частково вирішуються, підприємцям уже добре. При цьому держава навіть не повертає ситуацію до стану “як було”. Зробили гірше, але це все рівно краще, ніж “зовсім погано”.
